Історія справи

Постанова ВГСУ від 25.11.2014 року у справі №5015/5589/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 року Справа № 5015/5589/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Г. Мачульського Л. Рогач за участю представників: прокуратуриКлюге Л.М. - прокурор відділу Генеральної прокуратури УкраїнипозивачівШумелда Р.Р. - довіреність від 24.11.2014 р.; Могінська Т.А. - довіреність від 24.11.2014 р.; Шейхет Мейлах - директор представництвавідповідача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)третіх осібКравчук А.С. - довіреність від 24.10.2014 р.; Сухенко С.В. - довіреність 28.02.2014 р; Мнацаканян С.А. - довіреність від 06.11.2014 р.; Смосюк С.М. - довіреність від 31.12.2013 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Львівської міської ради на постановувід 01.10.2014 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 5015/5589/11 господарського суду Львівської області за позовом1. Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу; 2. Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу; 3. Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза")до Львівської міської радитреті особи1. Кабінет Міністрів України; 2. Міністерство культури України; 3. Львівська обласна рада; 4. Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації; 5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські Інвестиційні Системи"; 6. Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради; 7. Головне управління Держземагенства у Львівській областіза участі Прокурора Львівської областіпровизнання недійсними рішень Львівської міської ради Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.11.2014 р. у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого, суддів: Волковицької Н.О., Рогач Л.І. касаційна скарга Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р. у даній справі прийнята до розгляду та призначена на 25.11.2014 р.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/3070 від 24.11.2014 р., у зв'язку із відрядженням судді Волковицької Н.О., для розгляду касаційної скарги Рівненської міської ради у даній справі, сформовано колегію суддів у складі: суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого (доповідача), суддів: Мачульського Г.М., Рогач Л.І., про що повідомлено присутніх у судовому засіданні прокурора та представників сторін. Відводів складу суду не заявлено.

В С Т А Н О В И В :

Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Єврейська релігійна громада "Турей Загав" ("Золота Роза") звернулись до господарського суду з позовом до Львівської міської ради, за участю третіх осіб - Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Львівської обласної ради, Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної держадміністрації та ТОВ "Українські Інвестиційні Системи" про визнання недійсними рішень Львівської міської ради, а саме:

- ухвали Львівської міської ради 14 сесії 4-го скликання від 14.04.2005 р. № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" в частині включення до переліку земельної ділянки та погодження її місця розташування, а також надання дозволу управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проекту відведення земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511 га;

- ухвали Львівської міської ради 5 сесії 5 скликання від 24.05.2007 р. № 885, якою внесено зміни у попередню ухвалу та збільшено площу земельної ділянки, яка підлягає відчуженню на вул. Федорова, 28 у м. Львові до 0,0900 га та доповнено перелік із включенням земельної ділянки по вул. Федорова, 23, площею 0,0700 га;

- ухвали Львівської міської ради 6 сесії 5 скликання від 05.07.2007 р. № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23/28 у м. Львові" в частині надання дозволу на продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури: земельних ділянок площею 0,0900 га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661 на вул. Федорова, 23 та затвердження ціни продажу права оренди; укладення з переможцем договору купівлі-продажу земельних ділянок.

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 53, 54, 93, 116, 123, 124, 136, 149-152 Земельного кодексу України, статті 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", норми Законів України "Про державну експертизу землевпорядної документації", "Про основи містобудування", "Про планування і забудову територій" "Про місцеве самоврядування в Україні", а також положення Угоди, укладеної між Урядом України та Урядом США 04.03.1994 року "Про охорону культурної спадщини", Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи, ратифікованої Закону України від 20.09.2006 р., обґрунтовані тим, що постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. № 297 було створено Державний історико - архітектурний заповідник в межах давньоруської та середньовічної частини м. Львова, який підпорядковано облвиконкому, а у 1998 році Ансамбль історичного центру м. Львова внесено в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО та присвоєно № 865.

Проте, Львівська міська рада розпорядилась земельними ділянками які, відповідно до містобудівних та історико - містобудівних обґрунтувань, наукових та архівних документів, розташовані в історичному середмісті, в межах ансамблю історичного центру м. Львова, який включено в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, шляхом прийняття оскаржуваних рішень - ухвал № 2241 від 14.04.2005 р. № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р., при цьому, вийшовши за межі наданих їй законом повноважень здійснивши розпорядження землями історико - культурного призначення, рішення щодо розпорядження якими відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.

Позивачі, посилаючись на норми Законів України "Про національні меншини в Україні" та "Про свободу совісті та релігійні організації", також вказували на порушення їх прав, як представників національних меншин в Україні та релігійних організацій, на вільний доступ до культових місць богослужінь, використання їх за цільовим призначенням та здійснення культових обрядів, оскільки на спірних земельних ділянках розташована синагога.

У відзиві на позовну заяву Львівська міська рада, заперечуючи проти її задоволення, зазначала про недоведеність позивачами порушення їх прав, а також просила суд, на підставі пункту 3 статті 267 Цивільного кодексу України, застосувати позовну давність і відповідно до пункту 4 вказаної норми відмовити у задоволенні позовних вимог (том 6 а.с. 12-13).

ТОВ "Українські інвестиційні системи" також посилалось на те, що позивачами не доведено порушення їх прав та інтересів, за захистом яких вони звернулися до суду.

Кабінет Міністрів України у поясненнях на позовну заяву зазначав, що оскаржувані ухвали Львівською міською радою прийняті з порушенням визначених законом повноважень, вимог земельного законодавства. Що в результаті призвело до порушення зобов'язань взятих на себе державою Україна перед світовою спільнотою, закріплених у міжнародних угодах, деклараціях та інших міжнародних документах, ратифікованих Україною у встановленому законом порядку, а тому підлягають визнання недійсними у судовому порядку.

При цьому, як зазначав Кабінет Міністрів України земельні ділянки є складовою частиною території ансамблю історичного центру м. Львова включеного до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тобто в силу статті 53 Земельного кодексу України віднесені до земель історико - культурного призначення, повноваження щодо розпорядження якими належить Кабінету Міністрів України, тобто, міська рада розпорядившись земельними ділянками історико - культурного призначення вийшла за межі своїх повноважень.

Крім того, у поясненнях Кабінет Міністрів України вказував, що вихідні дані та документи на будівництво готелю на вул. Федорова у м. Львові були предметом дослідження архітекторів, геологів, гідрогеологів, археологів, тощо, згідно висновків яких подані документи, рішення виконкому міської ради, проектні рішення та передпроектні пропозиції не відповідають вимогам міжнародного пам'ятко - охоронного законодавства, ратифікованого Україною, а проект регенерації кварталів, в тому числі документи, які б засвідчували його розгляд та погодження у порядку, встановленому пам'ятко - охоронним законодавством взагалі відсутні.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.07.2012 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2013 р., у задоволені позову відмовлено, з посиланням на те, що спірні земельні ділянки, відчужені згідно з оспорюваними ухвалами Львівської міської ради, знаходяться в межах Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові, створеного згідно Постанови Ради Міністрів Української РСР № 297 від 12.06.1975 р., встановивши при цьому, що на час прийняття міською радою оскаржуваних ухвал, заповідник не мав статусу юридичної особи, за якою закріплене на праві оперативного управління майном та надані у постійне користування земельні ділянки і зареєстрований вказаний Заповідник тільки у 2010 році.

Крім того, судом першої інстанції, висновок якого підтриманий судом апеляційної інстанції, зроблено висновок про пропуск позивачами строку позовної давності, що в силу частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2013 р. рішення та постанова у даній справі скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, рішенням господарського суду Львівської області від 24.01.2014 р. (Яворський Б.І., Король М.Р., Синчук М.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, зазначивши про прийняття Львівською міською радою спірних рішень в межах наданих законом повноважень, а також вказавши на недоведеність позивачами порушення їх прав та інтересів.

За апеляційними скаргами позивачів у даній справі Львівський апеляційний господарський суд (судді: Бойко С.М., Желік М.Б., Марко Р.І.), переглянувши рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 01.10.2014 р. скасував його, прийняв нове рішення, позовні вимоги Об'єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу о задовольнив частково, а саме:

- визнав недійсними ухвалу Львівської міської ради від 14.04.2005 р. № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" в частині включення до переліку земельної ділянки та погодження її місця розташування, а також надання дозволу управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проекту відведення земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511 га;

- ухвалу Львівської міської ради від 24.05.2007 р. № 885, якою внесено зміни у попередню ухвалу та збільшено площу земельної ділянки, яка підлягає відчуженню на вул. Федорова, 28 у м. Львові до 0,0900 га та доповнено перелік із включенням земельної ділянки по вул. Федорова, 23, площею 0,0700 га;

- ухвалу Львівської міської ради від 05.07.2007 р. № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23/28 у м. Львові" в частині надання дозволу на продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури: земельних ділянок площею 0,0900 га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661 на вул. Федорова, 23 та затвердження ціни продажу права оренди; укладення з переможцем договору купівлі-продажу земельних ділянок.

У задоволенні позовних вимогах Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, на підставі встановлених обставин справи, зокрема, стосовно здійснення міською радою розпорядження земельними ділянками державної власності які відповідно до містобудівних та історико - містобудівних обґрунтувань, наукових та архівних документів, розташовані в історичному середмісті, в межах ансамблю історичного центру м. Львова, який включено в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, що належить до компетенції Кабінету Міністрів України, а також з огляду на порушення міською радою встановленого чинним законодавством порядку підготовки земельних ділянок для відчуження на конкурсних засадах та порядку встановлення і зміни цільового призначення земель, дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Львівська міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.102014 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2014 р. залишити в силі, обґрунтовуючи доводи порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, зазначає, що межі історичного ареалу м. Львова не визначені у встановленому законом порядку, а висновок суду зроблений з порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 318, як й не застосовано до спірних правовідносин розпорядження Кабміну від 11.11.2009 р. "Про затвердження плану заходів, спрямованих на відновлення діяльності державного історико - архітектурного заповідника у м. Львові", яким передбачалось визначити межі державного історико - архітектурного заповідника у м. Львові, проте, на момент прийняття міською радою оскаржуваних рішень, не визначені, тобто заповідник не мав статусу юридичної особи, за якою закріплене на праві оперативного управління майно та надані в постійне користування земельні ділянки.

На думку заявника касаційної скарги, в даному випадку судом порушені норми статей 84, 149 та 150 Земельного кодексу України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на спірних земельних ділянках відсутні історико - культурні об'єкти національного чи загальнодержавного значення, а також порушені норми пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та зроблено помилковий висновок про перевищення міською радою своїх повноважень.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи та змісту судових рішень у даній справі вбачається, що здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції були встановлені наступні обставини:

- 14.04.2005 р. ухвалою Львівської міської ради 14 сесії 4-го скликання № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" визначено перелік таких земельних ділянок та погоджено їх місце розташування, а також надано дозвіл управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проектів відведення земельних ділянок серед яких земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511га;

- 24.05.2007 р. ухвалою Львівської міської ради 5 сесії 5 скликання № 885 внесено зміни у попередню ухвалу № 2241 від 14.04.2005 р. та збільшено площу земельної ділянки, що підлягає наданню в користування на вул. Федорова, 28 до 0,0900га та доповнено перелік включивши земельну ділянку, що на вул. Федорова, 23, площею 0,0700га.

- у 2007 р. ПП "Універсал Проект" розробило Містобудівне обґрунтування розміщення земельної ділянки для будівництва та обслуговування готелю на 12 номерів (24 місць) із підземною автостоянкою на 20 машиномісць на вул. Федорова, 23 у м. Львові. Місце розташування земельних ділянок, призначених для продажу на конкурентних засадах права оренди земельної ділянки, погоджено Управлінням охорони історичного середовища - Погодження № 04/1031 від 27.04.2007 р. та Управлінням архітектури - Висновок № 2401-130 від 05.04.2007 р., відповідно до якого на земельних ділянках на вул. Федорова, 24-28 та на вул. Федорова, 23 дозволяється нове будівництво, за умови дотримання нормативних вимог та затвердження в установленому законом порядку проектної документації і отримання відповідного дозволу.

- 05.07.2007 р. ухвалою Львівської міської ради 6 сесії 5 скликання № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23,28 у м. Львові" дозволено продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури земельних ділянок площею 0,0900га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661га на вул. Федорова, 23, а також права оренди об'єкта нерухомого майна, площею 600,3кв.м на вул. Федорова, 28. Затверджено стартову ціну продажу права оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності. Вирішено після проведення аукціону та визначення переможця укласти з ним відповідні договори;

- 03.09.2007 р. Управлінням земельних ресурсів міста Львова складено технічні паспорти земельних ділянок по вул. Федорова, 28 та 23 у м. Львові, які призначені для продажу права оренди на земельних торгах, з яких вбачається, що земельні ділянки належать до державної власності та відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови. За функціональним призначенням це є землі комерційного використання і їх цільовим призначенням є розміщення готелю з підземною автостоянкою;

- 14.09.2007 р. рішенням Львівської міської ради № 738 (із доповненнями, внесеними рішенням № 815 від 28.09.2007р.) затверджено істотні умови для укладення договору купівлі-продажу права оренди, договорів оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23,28 призначених для будівництва готелю;

- 05.10.2007 р. відбувся аукціон, переможцем якого визначено ТОВ "Українські інвестиційні системи" відповідно до протоколу № 05 аукціону з продажу права оренди земельних ділянок від 05.10.2007 р.;

- 28.11.2007 р. між Львівською міською радою та ТОВ "Українські інвестиційні системи" із врахуванням результатів аукціону та на підставі ухвал Львівської міської ради № 2241 від 14.04.2005 р., № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р. були укладені договори оренди землі № Г-481, № Г-482 для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури терміном на 49 років та договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд приміщень) на будинок на вул. Федорова, 28, від 18.12.2007 р. № Г-5874-7.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") про визнання недійсними рішень Львівської міської ради, а саме: ухвал Львівської міської ради № 2241 від 14.04.2005 р., № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р., якими здійснено розпорядження земельними ділянками державної власності які, відповідно до містобудівних та історико - містобудівних обґрунтувань, наукових та архівних документів, розташовані в історичному середмісті, в межах ансамблю історичного центру м. Львова, який включено в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, що належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 року за № 297 створено Державний історико-архітектурний заповідник в межах давньоруської та середньовічної частини міста Львова та підпорядковано його Львівському облвиконкому. Згідно цієї постанови методичне керівництво справою охорони, реставрації та використання пам'ятників архітектури, археології і мистецтва, що знаходяться на території заповідника, покладено було на Держбуд УРСР і Міністерство культури УРСР.

На виконання Указу Президента України від 02.07.1997 року "Про збереження історичної забудови в центральній частині м. Львова", Кабінетом Міністрів України 15.11.1997 року прийнято постанову № 1266 "Про комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова" із уповноваженням Львівської обласної державної адміністрації та виконавчого комітету Львівської міської ради реалізовувати вказану програму, у зв'язку з чим до ЮНЕСКО подано матеріали для внесення історичного центру міста Львова до Списку Всесвітньої спадщини в межах, визначених за постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. за № 297.

На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО (Кіото) у 1998 р. історичний центр Львова внесений до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 "Про затвердження Списку історичних населених місць України", з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) затверджено Список історичних населених місць України, в тому числі до нього включено м. Львів та зобов'язано Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики разом з обласними державними адміністраціями затвердити науково-проектну документацію з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1761 "Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток", яка втратила чинність тільки у 2009 році, тобто була чинна на момент прийняття міською радою оскаржуваних ухвал № 2241 від 14.04.2005 р., № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р., вбачається, що до Державного реєстру нерухомих пам'яток України Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові занесений як пам'ятка історії, монументального мистецтва та археології національного значення.

Законом України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент прийняття Кабміном України постанови від 27.12.2001 № 1761 про занесення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові як пам'ятки історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру та на момент прийняття міською радою оскаржуваних ухвали) врегульовані правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Статтею 33 цього Закону передбачено, що ансамблі і комплекси пам'яток, які становлять виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабінету Міністрів України державними історико-культурними (історико - архітектурними, архітектурно-історичними, історико - меморіальними, історико-археологічними, історико - етнографічними) заповідниками чи музеями-заповідниками, охорона яких здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів.

Території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (частина 1 статті 34 цього Закону).

Межі історичного ареалу міста визначено рішенням Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005 р. "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова" з додатком № 1 до рішення виконкому від 09.12.2005 року за № 1311, де графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Судом апеляційної інстанції, з наявних в матеріалах справи документів було встановлено, що в архівних довідках № 381 від 09.10.2002 р. та № 399 від 21.10.2002 р. Центрального державного історичного архіву України зазначено, що за документами архіву (фонд 701 Єврейська релігійна громада, м. Львів) Мала міська синагога "Золота Роза" належала віросповідальній громаді м. Львова, що також підтверджується статутами єврейської релігійної громади м.Львова (1863 - 1939 років); статутами синагоги та зміни їх параграфів (1863-1925 років); протоколами виборів до Правління синагоги (1824-1937 років); списками виборців; списками пожертвувань на утримання синагоги; листуванням керівництва єврейської релігійної громади м. Львова з Галицьким Намісництвом у Львові, Повітовим судом м.Львова та ін.фінансові звітами.

В архівних довідках № М-13/945 від 07.11.2005 р. та № 403/01-22 від 08.11.2005 р. зазначено, що згідно друкованих матеріалів архіву, фабулярного покажчика нерухомості м.Львова станом на 1920 рік зафіксовано право власності на будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1; згідно адресної книги Малопольщі на 1935/1936 рік будинок на вул. Бляхарській,27 належав Львівській ізраелітській лікарні, а будинок по АДРЕСА_1 був у приватній власності родини ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Судом також встановлено, що будинок № 28 по вул. Федорова у м. Львові рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 130 від 26.02.1980 р. внесено в перелік пам'яток архітектури, а відповідно до додатку № 13 до Наказу Міністерства культури України від 03.02.2010 р. № 58/0/16-10 "Про перелік об'єктів культурної спадщини Львівської області, що заносяться до Державного реєстру пам'яток України за категорією місцеве значення" та Акта технічного стану пам'ятки кагального будинку та ритуальної лазні з миквою ХVІІ-ХІХ століть є пам'яткою архітектури та містобудування місцевого значення. На об'єкт - Кагальний будинок та ритуальна лазня з миквою оформлено облікову картку об'єкта культурної спадщини від 24.09.2008 р., у якій міститься посилання на Постанову Ради Міністрів УРСР № 297 від 12.06.1975 р., а також зазначено, що пам'ятка входить в історичну частину середмістя, яка окреслена межами Державного історико-архітекртурного заповідника і внесена в Реєстр світової спадщини ЮНЕСКО 1988 року.

Судом апеляційної інстанції, виходячи з приписів пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 16.12.2004 року № 2245-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини", яким передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення, дійшов висновку, що ще до відновлення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові у 2010 р. об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення (відповідно якими розпорядилася міська рада) були під охороною і вони були пам'ятками відповідно національного та місцевого значення.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що Державний історико-архітектурний заповідник в межах давньоруської та середньовічної частини міста Львова занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (2001 р.), що в наступному формувався відповідно до приписів Закону України "Про охорону культурної спадщини", як "Державний історико-архітектурний заповідник" за категорією національного значення, і здійснення управління історико-культурними заповідниками державного (національного) значення, яким і є Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові, віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до статей 1, 2 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Главою 2 вказаного Кодексу передбачені повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин та статтею 12 встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад, б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (стаття 13 Земельного кодексу України).

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі історико-культурного призначення.

За приписами статей 53, 54 Земельного кодексу України, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами, як під час первісного розгляду справи, так і судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, земельні ділянки на вул. Федорова, 23 та 28 у м. Львові належать до державної власності.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою оскаржуваних рішень) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі під історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Статтею 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття радою спірних ухвал) передбачено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі історико-культурного призначення.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Вилучення земельних ділянок історико-культурного, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою статті 149 Земельного кодексу України, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу, здійснює Кабінет Міністрів України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції встановлено, що при прийнятті рішень щодо розпорядження землями, які належать до державної форми власності та відносяться, згідно земельного законодавства, до особливо цінних земель, Львівською міською радою не дотримано порядку вилучення цих земель та порушено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, що за приписами статті 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що набуття права розпорядження землями державної власності шляхом відчуження права користування такими землями можливе лише за умови їх вилучення із земель державної власності та наявність таких повноважень виключно в Кабінету Міністрів України, що не враховано міською радою при прийнятті оскаржуваних рішень, як й не враховано обставин стосовно того, що на спірній земельній ділянці державної власності розміщується ансамбль синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), що складається із будівель: синагоги (буд 27), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, шхити (будинки 23, 25 по вул. Федорова) та єшиви - вищої юдейської школи (будинок 28), які складають частину історичного єврейського кварталу, є пам'яткою архітектури національного та місцевого значення, входять в історичну частину середмістя, яка окреслена межами Державного історико-архітекртурного заповідника і внесена в Реєстр світової спадщини ЮНЕСКО 1988 року.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 18.02.2014 р. у справі № 5015/5527/12 (том 12 а.с. 147-154) та від 13.08.2014 р. у справі № 914/4078/13.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до Статуту Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу метою діяльності об'єднання є, зокрема: сприяння освіти громадськості щодо стану дискримінації та упередження проти осіб єврейської національності та реалізація цілей - релігійних, благочинних, наукових, літературних, просвітницьких.

Згідно зі Статутом Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, основною метою діяльності Представництва є проведення моніторингу ситуації з дотримання прав людини, сприяння гармонізації міжнаціональних та міжрелігійних відносин, надання різноманітної гуманітарної допомоги, сприяння покращенню освіти.

Таким чином, як встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, що охоронюваний законом інтерес стосується права на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності позивачів, як національної меншини України (стаття 11 Конституції України); 2) права на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність (стаття 54 Конституції України); 3) права на розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії (стаття 6 Закону України "Про національні меншини в Україні"); 4) права на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення (стаття 10 Закону України "Про національні меншини в Україні"); 5) інтерес до прагнення користування конкретним матеріальним та нематеріальним благом, зумовлене загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності апелянта як національної меншини України, збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, збереження життєвого середовища місцях їх історичного й сучасного розселення з метою задоволення індивідуальних колективних потреб.

Крім того, щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції правомірно не застосував позовну давність, оскільки за приписами пункту 4 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент первісного звернення позивачів до суду з даним позовом - 23.09.2011 р.) позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Вказаний пункт 4 статті 268 Цивільного кодексу України було виключено згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р., який набрав чинності 15.01.2012 р., при цьому, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Беручи до уваги викладене та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, судова колегія вважає прийняту у справі постанову суду апеляційної інстанції такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається, а доводи викладені у касаційній скарзі вважає непереконливими та такими, що спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи.

Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р. у справі № 5015/5589/11 господарського суду Львівської області залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Г. Мачульський

Л. Рогач